Євген Гребінка
(1812 — 1848)
Сьогодні 200 років прйшло, як народився Євген Павлович Гребінка у сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині.
Початкову освіту Гребінка здобув удома від приватних
учителів, згодом учився в Ніжинській гімназії вищих наук (1825 — 1831); тут
почалася його літературна діяльність. Значний вплив на формування Гребінки як
майбутнього письменника мала його активна участь у літературному житті
гімназичної молоді. У літературному гуртку жваво обговорювалися літературні
новини, твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва, перші спроби пера гімназистів, що
вміщувалися в рукописних альманахах. Один з них виходив за участю Гребінки, в
кожному щотижневому номері якого, за свідченням сучасників, з'являлися його
твори, “переважно сатиричні”. Згодом він став основним співробітником
рукописного журналу “Аматузія”.
Після закінчення гімназії та короткочасної служби в
резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка повертається до рідного
хутора Убіжище на Полтавщині і періодично займається літературною працею (у цей
час з'являються друком його окремі байки, уривки з перекладу “Полтави”
Пушкіна).
У 1834р. Гребінка переїжджає до Петербурга, де зав'язує
широкі знайомства з літераторами й діячами російської культури, зокрема
Пушкіним, Криловим, Тургенєвим, Брюлловим, відвідує літературні салони і
влаштовує літературні вечори в себе вдома. Разом з тим він домагається
прихильності М. Греча, графа Хвостова та інших
високопоставлених осіб, завдяки яким займає непогані посади на цивільній
службі, друкується в столичних журналах.
У Петербурзі Гребінка розгортає жваву літературну
діяльність, систематично виступає із своїми творами на сторінках “Современника”, “Отечественных записок”, “Литературной газеты”, “Утренней зари” та ін.
Велику роль відіграв Гребінка в житті, творчому
становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На
літературних вечорах у Гребінки Шевченко дізнається про новини тогочасного
російського й українського літературного життя, зближується з багатьма
прогресивними діячами російської культури, зокрема майбутніми петрашевцями М.
Момбеллі та О. Пальмом. Особлива заслуга Гребінки в тому, що в 1840р. з його допомогою побачив світ “Кобзар” Шевченка.
З кінця 30-х рр. Гребінка виступає як невтомний
організатор українських літературних сил. Так, за його участю в 1841р. виходить альманах “Ластівка”, на сторінках якого були опубліковані твори
Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Боровиковського, Забіли та інших
авторів, добірка українських народних пісень і приказок. Тут же було вміщено
два напівбелетристичних нариси Гребінки — передмова “Так собі до земляків” і
післямова “До зобачення”.
Найпомітнішим твором молодого Гребінки, над яким він
почав працювати ще в Ніжині, є переклад українською мовою “Полтави” Пушкіна
(Петербург, 1836). Свій переклад Гребінка назвав “вільним”; це виявилося,
зокрема, у багатьох відхиленнях від оригіналу, введенні нових сцен, деяких
подробиць, у трактуванні окремих образів тощо.
Гребінці належить також кілька
українських ліричних поезій, що виникли на грунті народної творчості (“Човен”
(1833), “Українська мелодія”, “Заквітчалася дівчина...”, “Маруся” та ін.).
Найвизначніше місце в художньому
доробку Гребінки українською мовою посідають байки. Славу йому як байкареві
принесли “Малороссийские приказки”, що з'явились окремими
виданнями у Петербурзі в 1834 і 1836 рр.
Байки Гребінки органічно пов'язані з
народними приказками і прислів'ями, не випадково він називає свої твори
“приказками”, побудованими за принципом розгортання й конкретизації фольклорних
прислів'їв (в основі байки “Верша та Болото” — мотив народного прислів'я
“Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті”; повчання байки “Школяр Денис”
взято з прислів'я “Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать” тощо).
В окремих з байок поет творчо
використав традиційні мотиви, опрацьовані ще античними авторами та їх багатьма
послідовниками. Приміром, в основу “Могилиних родин” покладено чотирирядкову
притчу “Гора-породілля” Федра.
Мотиви творів І. Крилова своєрідно, на
іншому життєвому матеріалі, іншими художніми засобами оброблені в таких байках
Гребінки, як “Рибалка” (“Селяни і Ріка”), “Ведмежий суд” (“Селянин і Вівця”),
“Грішник” (“Троєженець”) та ін.
Крім традиційних персонажів, що
уособлюють людські якості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа —
оповідач — тлумач смислу байки, її морального висновку (“Ведмежий суд”,
“Рибалка”, “Будяк да Коноплиночка” та ін.). Багато байок Гребінки
побудовано у формі монологів (“Пшениця”, “Маківка”, “Школяр Денис”). Окремі
байки українського поета — це суцільні діалоги, що нагадують невеличкі п'єси
(приміром, “Ячмінь”), проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, його
ставлення до зображуваного виявляється досить виразно.
Поетичний доробок Гребінки російською
мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Його російські
вірші переважно романтичні (“Печаль”, “Скала”); широкою популярністю
користувалися свого часу романс Гребінки
“Черные очи” (“Очи черные, очи страстные..”), вірш “Почтальон”,
“Песня” (“Молода еще девица я была...”) та ін.
Переспівами українських народних пісень були поезії “Казак на чужбине (Украинская мелодия)”, “Кукушка
(Украинская мелодия)”, “Украинская мелодия” (“Не калина ль в темном лесе...”)
та ін.
Історичному минулому України присвячені вірші “Курган”, “Нежин-озеро”, “Украинский бард” і поема “Богдан” (1843), написані на
основі народних переказів.
Популярність Гребінці як прозаїку принесла збірка “Рассказы пирятинца” (1837) та інші ранні твори, написані переважно в
романтичному дусі за фольклорними мотивами — українськими народними легендами,
казками, переказами.
З українською тематикою пов'язані також повість “Нежинский полковник Золотаренко” (1842) (в основу повісті
покладені історичні події, що відбувалися одразу після возз'єднання України з
Росією) та роман “Чайковский” (1843), що є одним із значних досягнень
Гребінки-прозаїка.
Якщо твори Гребінки 30-х — початку 40-х рр. мали загалом
романтичний характер, то ряд інших повістей й оповідань. цього і пізнішого часу
відзначається реалістичною спрямованістю.
1840р. — повість “Кулик”, написана в дусі естетики
натуральної школи.
1841р. — “Записки студента”, написані у формі щоденника і
присвячені темі “маленької людини” (ця ж тема порушується у романі “Доктор”).
1847р. — надрукована одна з останніх повістей
Гребінки — “Приключения синей ассигнации”.
В цей період з’явилися
також повісти “Лука Прохорович”, “Верное лекарство”, “Сила
Кондратьев” (надрукована в “Современнике”), кілька фізіологічних нарисів: “Петербургская сторона”,
“Провинциал в столице”,
“Хвастун” та ін.